Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житло-вого фонду» від 19.06.1992 року № 2482 (далі – Закон) приватизація дер-жавного житлового фонду (далі – при-ватизація) – це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одно-квартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Ст. 3 Закону передбачено способи приватизації: безоплатна передача громадянам квартири (будинків) із роз-рахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена сім’ї та додатково 10 кв. м на сім’ю; продаж надлишків загальної площі квартири (будинків) громадянам України, що мешкають в них або пере-бувають в черзі потребуючих поліп-шення житлових умов. Таким чином, Законом передба-чено 2 способи переходу права влас-ності на нерухоме майно – безоплатна передача та продаж. Дії по безоплатній передачі нерухо-мості у власність за своєю конструк-цією є даруванням. Відповідно до ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язу-ється передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Викуп надлишкової площі є за своєю правовою природою купівлею-продажем майна, оскільки одна сторо-на передає майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну гро-шову суму. Таким чином, у разі, коли квартира приватизується із надлишковою пло-щею (за яку особа здійснює плату), має місце укладення договорів дару-вання та купівлі-продажу. Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України (далі – СК), особис-тою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею (ним) до шлюбу; майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або порядку спадкування; майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності не-залежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) само-стійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуа-льного користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, частина квартири, приватизована в межах встановленої норми (31 кв. м), є особистою приват-ною власністю особи, а частина, придбана шляхом викупу надлишків житлової площі (40 кв. м), є спільною сумісною власністю подружжя, яка під-лягатиме розподілу.
